За долинами жовтими й го́рами
Завервечилась стежка із сіл.
Бачу ліс, надвечірнєє полум'я,
В кропив'я́ній імлі частокіл.

Над церковними зранку там главами
Блакитніє небесний пісок,
І дзвенить придорожніми травами
Вітерця з-над озер голосок.

Не за співи весни над рівниною
Мені мила зеленая шир -
Я тугою люблю журавлиною
На високій горі монастир.

І щовечір, як синь затуманиться,
Як повисне зоря на мосту,
Будеш йти ти, моя безприданнице,
Поклонитись любові й хресту.

Дух смиренний в монашій обителі,
Спрагло слухаєш ти єктенью,
Помолись до ікони Спасителя
За пропащую душу мою.