В тім краю, жовтава де кропива
І засохлий тин,
У обіймах вербних сиротливо
Горбики хатин.

Там в полях, зелена де розлога
І озер блакить,
Піщана' далекая дорога
У Сибір лежить.

Русь в Мордві і Чуді блудить -
Байдуже їй страх.
Йдуть дорогою тією люди,
Люди в ланцюгах.

Крадії вони всі або вбивці -
Доля що дала.
Полюбив я їхній сум на лицях
Лицях без тепла.

Зла від радості у них багато,
В серці - простоти.
Кривляться на лицях грубуватих
Блакитні роти.

Мрію я одну ховаю, ніжу,
Що до зла не хист.
Але й я когось колись заріжу
Під осінній свист.

І мене дорогою тією,
В піщану пургу,
Поведуть з мотузкою на шиї
Полюбить тугу.

І коли я, мимохіть всміхнувшись,
Плечі розпрямлю.
Замете негода, озирнувшись,
Доленьку мою.