У дорозі жінки-пілігрими,
Під ногами полин і пеньки.
озсуваючи шпильки шипшини
Дзвонять їх рівчаками ціпки.

Бур'яни топчуть в полі постоли,
Десь іржання і храп табуна.
Кличе їх до святого престолу
Дзвін гучний, немов зик чавуна.

Жебоніють старі Євангеліє,
В'яжуть жіночки коси до п'ят.
Із обійстя з високої келії
Зрять монахи на хУстки дівчат.

Монастирські на брамі ознаки:
"Втішу того, хто вірить мені",
А в саду розбрехались собаки,
Мов зачули злодюг на гумні.

Лижуть сутінки золото сонця,
Десь гаями відлунює дзвін...
У тіні від верби-веретенця
Богомолки ідуть на уклін.