Ти гірко плакала в вечірній тиші,
Гарячими сльозами землю умивала.
Журба й печаль на серці мОїм лишать
Слід. Та розуміння все ж не стало.

Пішла. Розтанула в очах, мов дим,
Зів'яли мрії, так і не пізнавши цвіту.
І вкотре я залишився один
Страждати без ласкавості й привіту.

І часто вечорової пори
Ходжу до незабутніх місць побачень.
Твій образ бачу, звівши очі догори,
Й тужливим розбавляю тишу плачем.