Я плакав на зорі, коли вже сутеніло,
Як росяниста ніч навіювала сни.
І з хвилі шепотом ридання відбриніли,
Відлунювала їм сопілка здалини.
"Ми упиваємось даремно смутку трунком", -
Сказала хвиля й заховалась в берегах.
Серп місяця блідий холодним поцілунком
Перлинами укрив моє лице в сльозах.
І я приніс тобі, царівні ясноокій,
Ті перли сліз моїх, самотності неспокій,
І з хвилі пінної тонку м'яку вуаль.
Не раде серце лиш коханню вище неба...
Віддай за все мені, чого тобі не треба,
Хоч поцілуй мене за сліз моїх кришталь.