Прохолоду вже ніч не застелить,
І подрУги я більш не побачу.
Солов'їні зачувши трелі,
Я від радості вже не заплачу.

В небутті вже весняна та нічка,
Навздогін їй не крикнеш: "Вернися!"
Показалося осені личко,
Нескінченні дощі полилися.

На надгробку подруги - квіти,
Разом з нею в могилі - кохання.
А над ними - осінній вітер
Стереже вічний сон невблаганно.

Пісня вже не луна солов'їна,
За моря соловей відлетів.
І садами вже більш не полине
Ні для кого, для нас й поготів.

Лиш могильні на споминах плити,
Охололи мої почуття.
Ще раз радостей тих не прожити,
Що пройшло - то пішло в небуття.