Одягну́ я тебе торботрясом,
Опережу обідраним лубом.
Із ціпком ти підеш вихилясом
До берізок, які ми так любим.

Там, де скирти стоять з боровини,
Ш'є русалка із листя обнови.
Червоніші уста за малину,
Чорні брови - зігну́ті підкови.

"Мандрівник я, - промов, - сил не маю.
Став байдужим, життя ж бо пропаще".
Залиши все, що маєш, край гаю,
Йди за нею у терем, що в хащах.

І зберуться русалки у квітах,
Під гармонію стануть кружляти.
З когутами тебе на засвітах
На галяву підуть проводжати.

Підбадьорений, знову брестимеш
Із частівками через імлу.
Шапку перед старенькими скинеш,
​Дяку склавши уклінно селу.