Подих спирають холодні мури,
Темні, вогкі тенета.
Пліснява тхне у кутках похмурих,
Ось вона, доля поета.

Певно, довіку судилось нести
Вироки долі безмовно.
СлІзьми росити життєві хрести,
Щастя ждучи молитовно.

Наперекір краще долі сумній
Зійти чимшвидш у могилу.
Лиш тільки там і тільки у ній
Буде спочинок тілу.

Лиш тільки там зможе душа
Тяжкі позабути муки.
Іншим у світі живих залиша
Слухать печальнії звуки.