Ой, яка ж була Тетянка, перша краля на селі,
У яскравім сарафані з рюшами на подолІ.
Вечорами ходить Таня поза тин аж до ярУ,
Місяць з хмарами в тумані бавиться у свою гру.

З ночі парубок виходить, уклоняється низенько:
"Попрощатися з тобою я прийшов, моє серденько".
Зблідла Таня, наче саван, похолола, мов роса,
Розвилася-зазміїлась її русая коса.

"Приходи хоч на весілля, синьоокий мій юначе,
Заміж завтра я виходжу" - у самої ж серце плаче.
Задзвеніли передзвони, підняли всіх на світанні,
Скачуть гості на підводах - поспішають на вінчання.

То не сум зозуль лунає - плаче Танина рідня,
Паленіє в скроні рана від лихого кистеня.
Червонявії кровинки запеклися на чолі...
Ой, яка ж була Тетянка, перша краля на селі.