Незримо мовиш, як хатній дим,
Молюся серцем тобі тремким.

Вівсяним ликом живлю я дух,
Життя порадник і тихий друг.

Руду від сонця світло прийма,
Одвічній правді назви нема.

Веде лік часу клепсидра мрій,
Та нОвих крапель долив ти їй.

В полях незримих ростуть слова,
Змішались думи і ковила.

На дужих згинах піднЯтих рук
Церкви будує умілець звук.

Душі утіха - твій м'яти цвіт,
Свій на пороші узріти слід.

Та красивіша смиренність тих,
Під дзенькіт крил хто уклінно стих.