Морок в небі непокірно
Полум'ям накреслив грань.
До твоєї йду вечірні,
Степ, безкрая глухомань.

Ой важка сум́а у мене,
Та в очах завжди блакить.
Нам, я знаю, земле-нене,
Випало ріднею жить.

Розійшлись ми вшир і в далі
Під лаз́уровим крилом.
Але скличе нас з скрижалі
Псалтиря зорі псалом.

І знайд́ем серед стернини
Істину сохи хреста.
Світлом книга голубина
Зросить спраглії уста.