Ніби моє життя хтось прирік на страждання,
Лиш постійні бар'єри із смутку і горя.
Ніби радість була ще в дитинстві востаннє,
Душу зморену туга забрала в неволю.

Ніби витягнув жереб прожити в розпуці,
Не позаздриш, яка мені випала доля.
Адже жив я у воєн часи й революцій,
Знемагає душа від журби і від горя.

Миготять щастя й радість вдалині у тумані,
А дійду - лиш суцільні страждання і сльози.
Блискавиця ударить - відкриється рана,
В ній - невтішні рядки із життєвої прози.

Зрозумів я оманливу правду життя,
На свою безталанну не ремствую долю.
Вже душа не страждає - пішла в небуття,
Бо нікому не в силі зарадити горю.