Повір'ям древнім перейнявся -
Плекати до гріха лиш страх.
В печері кам'яній тинявся,
Як під спокусою монах.

Роїлись, мов мурахи, люди
Із видовбаних брил щілин.
І рухалися їхні груди,
Скорузлих мов луска рибин.

В моїй душі усе гуділо
В пелюшка́х кам'яних алей.
В провулку кожнім знавісніло
Стогнав бичачий рик тіне́й.

Мов скло, дрижали дроги злякло,
І батогом в обличчя даль.
А небо хмурилось і блякло,
Як зношена жіноча шаль.

Із усміхом лукавим змі́я
Дівочий сміх манив мене.
Я берегти повір'я вмію -
Молитва сатану жене.

Ножами встелена дорога -
Рве чоботи каміння край.
І я почув волання Бога:
"Забудь, що бачив, і тікай!"