1

Хмара шапку відколола,
У постолах, немов тінь,
Шкандиба святий Микола
Серед руських володінь.

На плечах його торбина,
Стягнута шнурком з тасьми.
Він іде, співа невинно
Іорданськії псалми.

Злі скорботи, люте горе
Зимні далі уп'яли.
І займаються, мов зорі,
В небі синім куполи.

Нахилилися, незвабні,
У рядочок верби сплять.
І, мов вервиці єдвабні,
Віття бісеру висять.

Ходить лагідний угодник,
Піт єлейний ллє з лиця:
"Ой-ти, ліс мій-хороводник,
Люляй-люляй прихідця".

2

Наречениться по кругу
Гай ялинок і беріз.
На кущах зеленим лугом
Росянисті клапті сліз.

Хмарка тінню розколола
Зеленавий косогір...
Умивається Микола,
Де струмок тече між гір.

Під берізкою-сестрою,
За сухим чагарником,
Утирається корою,
Мов м'якеньким рушником.

Кроком він ступа неспішним,
Через села, пустирі:
"Йду по краю вашім грішнім,
Заходжу в монастирі".

Височіють житосмуги,
Від ріжків кадить туман:
"Сходжу, замолю недуги
Православних християн".

3

Стелиться йому дорога,
Кличуть де його в біді.
І розмову веде з Богом
В білій хмарі-бороді.

Промовля Господь з престолу,
Прочинивши вікно в рай:
"Рабе вірний мій, Миколо,
Руський обійди ти край.

Захисти в лихих знемогах
Смутком вимучений люд.
Помолись за перемоги,
З їхніх душ щоб змити бруд".

Так мандрує він шинкАми,
Гурт побачить - промовля:
"Увійшов, щоб разом з вами
Зцілити печалі я.

Душі ваші у дорогу
Тягне торба і ціпок.
Набирайте милість Бога
Житом стиглим у мішок".

4

Гіркота від попелища,
Запалила осінь ліс.
Звірів він склика товпищу -
Проса їсти їм приніс.

Крийтесь, звірі, білі птахи,
Відлітайте в теплий край.
Темний бір, - лоскочуть свахи, -
Зиму-панночку стрічай.

Відкривай-но, земле, груди,
Хай усі туди ввійдуть:
"Божа ласка з вами буде,
В терем Божий моя путь".

Білим мармуром сходинки
В райський сад ведуть-дзвенять.
Мов чарівнії перлинки,
Зорі в яблунях висять.

Пильно світиться-палає
У червоних ризах Спас.
"Чудотворце Миколає,
Помолись йому за нас".

5

Криють зорі райський терем,
Мати Божа виступа,
Відкрива голубкам двері,
Зерна жита розсипа.

"Птахи янгольськії, їжте:
Колос - то життя політ".
Від медунки запашніший
Жниць й женців веселих піт.

Лісу плетиво розлоге,
ЯлинкИ купиняться.
Виярками перелогів
Пряжа льону-довгунця.

Закотивши з житом поли,
Орячі трясуть полову.
В честь угодника Миколи
Сіють жито снігом долу.

І кісся мов відголосся
В надвечірковий покіс,
На снігу дзвенить колосся
Під заплітками беріз.