На Купала матінка лісами блукала,
Босі ноги зранені роса їй ласкала.

Трави ворожбитські кололи до болю,
В бугилі ріднесенька дала сльозам волю.

Враз попід печінкою судома схопила,
Охнула матусенька, тут і породила.

Народився з піснею у шовкових травах,
Зорі світанкові мене сповивали.

Виріс я до зрілості, внук чаклунки-ночі,
ДУхи лісовії щастя знов пророчать.

Тільки не по совісті йти на все готове,
Вибираю вдачею і очі, і брови.

Мов сніжинка біла, в просині розтану,
Розлучницю-долю чекати не стану.