На роздробленій нозі пришкандибала,
Край нори згорнулась у кільце.
Кров тонким пасмом відмежувала
На снігу дрімотливе лице.

Їй все марився в диму колючім постріл,
Колихалася в очах драговина.
Вітер вирвався з ліску на простір,
Дріб дзвінкий розсипав по кущах.

Мов жовна, над нею мла металась,
Мокрий вечір багрянився й лип.
Голова тривожно підіймалась,
Видаваючи судомний хлип.

Жовтий хвіст в снігу, немов пожежа,
На губах - запріла морква мов...
Пахла інеєм людська одежа,
А в оскал сочилась тихо кров.