У цій могилі поміж вербами старими
Спить він, закопаний глибоко.
З душею чистою й поривами святими,
І з вірою в зорі вогняне око.

Тихо загасли вогні благодатні
В серці страждальця землі.
І на чоло лягли невідплатно
Тіні похмурі і злі.

Спить він, а верби над ним похилилися,
Звісили гілки шатром.
Мов для молитви вони притулилися,
Гріб оповивши добром.

Тихо від вітру слабкого, безкрилого,
Журиться в річці вода.
Ніби їм всім передчасно спочилого,
Бідного хлопця шкода.