У понурій кузні парко
І важкий нестерпний жар.
Дзвін ударів лине шпарко,
Чад у голові владар.
Миготять засмаглі руки,
Дзенькіт чути звіддаля.
Іскрами лягають звуки
На обличчя коваля.
ВогнянА веселка грає
У запалених очах.
Погляд коваля не знає
Сумнів що таке і страх.
Куй, коваль, вражай ударом,
Хай з лиця стікає піт.
Щоб серця палали жаром,
Геть від горя і від бід.
Загартуй свої пориви,
На метал їх оберни.
Мрією лети грайливо
У захмарря далини.
Там, за хмарами, майбутнє,
Де нема похмурих днів.
Сонце майорить могутнє
Над рівнинами полів.
Пасовища тонуть й ниви
У блакитнім сяйві дня.
Зеленіє там щасливо
Все, що виросло з зерня.
Обнімись з промінням дружно
І від сонця запались.
Геть боязкість осоружну,
Страх покинь й лети увись.