Гаснуть заходу крила багряні,
Задрімали в тумані плоти.
Не сумуй, моя хато глиняна,
Що на світі одні я і ти.

Чистить місяць в солом'янім даху
Оповивані синню ріжки.
Не пішов провести, бідолаха,
Я її за безмовні стіжки.

Час, я знаю, тривогу заглушить,
Біль також із роками пройде.
І уста, й непорочную душу
Інший хтось, а не я, украде.

Той безсилий, хто радості просить,
Сила гордого лиш атрибут.
Інший вимне і кине у росах,
Мов поїдений гниллю хомут.

Не зі суму я долі чекаю,
Ще здригнеться під снігом земля,
Вона прийде до нашого краю,
Щоб своє обігріти маля.

Зніме шубу і шалі розв'яже,
Сяде поруч... "Мене не суди..."
І ласкаво розважливо скаже:
"Ну немов дві краплини води".