В синій далі неозорій,
Між хмарин шовків
Промовляв святий Єгорій
До білих вовків.

"Слухайте, ставши рядами,
Оповідь мою.
В лихій біді перед вами
З поклоном стою.

Всі вовчиці на дозорі
В муромських лісах.
В їх очах застигли зорі
На хлоп'ячий страх.

Не від тих чи сіролобих
Ваш могутній рід,
Як і ви, згорає в злобах
Чужинський опліт.

Та недавно примирились
З руськими людьми.
Довго злились, довго бились,
Лягали кістьми.

Чорна хмара завертає
До наших країв.
Ворог скаче-напирає,
Злобу зачаїв.

Чую, вийде чубанина -
Не ужитись вам,
Чорна будуччина-днина
Сунеться до брам".

Шум вовки підняли звикло:
"Ми тут живемо.
Гострі кігті наші й ікла -
В жмуття порвемо!"

Всі збиралися на віче,
Щоб творити суд.
В далечіні грізним кличем
Завмирав їх гуд.

Як занюхали облаву,
Вийшли на бугор:
"Ти веди нас на розправу,
Хоробрий Єгор!"

Їм Єгорій мовив -
"Добре, Я вас поведу
В сині далі, ген за обрій,
Відведу біду".

Скаче вершник з довгим списом
В гурті хижаків.
І тремтить імла над лісом
Від крику вовків.