Десь за обрієм, вдалині,
Хтось веселую пісню співа.
В унісон би хотілось й мені,
Та розбите життя не дава.

Марно рветься співати душа,
Марно звуки сплітає в букет.
Адже груди дають відкоша -
Знемоглися вже наперед.

Надто рано почав я літати
За жар-птахом землі ідеалу.
І на щастя став нарікати,
Хоч прожив надзвичайно мало.

Надто рано з палким бажанням
Я шукав похмурої днини.
А тепер замість співу - ридання
Обезсиленої людини.