Біла свитина й червоний пасок,
Мак зашарілий я рву між грядок.

Дзвінко луна хоровод з-за села,
Там вона, там вона пісню співа.

Згадую, як ти, ховаючись в зруб,
Крикнула: "Красень, та серцю не люб.

Кучері твої вітрами пече,
Не на твоє я схилюся плече".

Знаю, чому я любов загубив:
Менш танцював я і менше всіх пив.

З сумом покірно стояв край стіни:
П́існі сп'яніло горлали вони.

Щастя - зухвала душа молода,
В шию їй лізе його борода.

Звившись в жагуче з ним танцю кільце,
Бризнула сміхом мені у лице.

Біла свитина й червоний пасок,
Мак зашарілий я рву між грядок.

В серці коханням той мак ожива,
Лиш не мені вона пісню співа.