Ти була зовсім поруч, найчарівніша жителька Львова.
Зовсім поруч. Й з душі відступала зима.
Ми на парковій лаві по-дружньому вели розмову
Ні про що. І нікого на світі нема!

Та наважся, торкнися... - шелестіли дерева у парку,
Та наважся, скажи... - сам собі у думках шепотів.
Я питався поради у вітру, у сонця, у хмарки -
Не послухав нікого, а себе й поготів.

Ти була... Це назавжди залишиться в пам'яті,
Не зітреться ніколи банальне прощальне "бувай".
І якщо у серцях для кохання всі лави вже зайняті,
Ми навіки залишимось друзями. Ну і нехай...