Ну куди ж ти? Нам було так добре з тобою!
Як і з іншими, зрештою, теж...
Я ж-бо думав, що міцно тримаю рукою,
Та не втримати те, що без меж.

Поспішаєш? Не терпиться все позабути?
Хоч і я теж без бою здаюся...
Не могло цього всього між нами не бути,
Щоби з іншим не гірше було - помолюся.

Що ж, бувай, раз дороги розходяться далі,
Он, новий уже клямку мацає.
Нові радості будуть із ним і печалі...
Та заходь вже, дві штуки сімнадцятий.